Червоногуз зеленоголовий
| Червоногуз зеленоголовий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Cryptospiza reichenovii (Hartlaub, 1874) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Pytelia reichenovii | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Червоногу́з зеленоголовий[2] (Cryptospiza reichenovii) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари. Вид названий на честь німецького орнітолога Антона Райхенова[3].
Довжина птаха становить 12 см. Самці мають переважно оливково-сіре забарвлення, горло у них більш світле, охристе або блідо-оливкове, махові пера і хвіст чорні, гузка чорнувата. Плечі, спина, покрині пера крил, боки і надхвістя малиново-червоні, на обличчі характерна червона "маска". У самиць "маска" на голові відсутня, обличчя має таке ж забарвлення, що і горло. Очі темно-карі, дзьоб конічної форми, міцний, чорний, лапи тілесного кольору.
Виділяють три підвиди:[4]
- C. r. reichenovii (Hartlaub, 1874) — гори Камерунської лінії, зокрема острів Біоко, північний захід Анголи;
- C. r. ocularis Sharpe, 1902 — гори Альбертінського рифту;
- C. r. australis Shelley, 1896 — від Танзанії до Малаві, східного Зімбабве і західного Мозамбіку.
Зеленоголові червоногузи мешкають в Нігерії, Камеруні, Екваторіальній Гвінеї, Анголі, Уганді, Руанді, Бурунді, Демократичній Республіці Конго, Танзанії, Малаві, Мозамбіку і Зімбабве. Вони живуть в густих гірських тропічних лісах з густим підліском, трапляються на узліссях, високогірних луках та у високогірних чагарникових заростях, зокрема в заростях акантових. Зустрічаються парами або невеликими зграйками до 10 птахів, в Камеруні на висоті від 900 до 2000 м над рівнем моря, до верхньої межі лісу. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів разом з чорноголовими синьодзьобами, білочеревими астрильдами і строкатими сріблодзьобами.
Зеленоголові червоногузи живляться дрібним насінням трав, а також насінням інших рослин, зокрема інтродукованих мексиканських сосен Pinus patula. Віддають перевагу незрілому насінню, а також доповнюють свій раціон ягодами, плодами, квітками і дрібними безхребетними. Як і інші червоногузи, зеленоголові червоногузи є дуже полохливими птахами, які при найменшому натяку на небезпеку ховаються в заростях. Вони є територільними птахами, а площа гніздової території у них варіюється від 0,8 до 4 га. Гніздування у зеленоголових червоногузів припадає на завершення сезону дощів. Самці зеленогоголових червоногузів співають і стрибають навколо самиць, приваблюючи їх. На відміну від інших астрильдових, вони не тримають при цьому в дзьобі травинку або рослинні волокна.
Гніздо у зеленоголових червоногузів має кулеподібну форму, робиться парою птахів з переплетених рослинних волокон, встелюється пір'ям і пухом, розміщується на висоті кількох метрів над землею. Часто птахи гніздятбься в одному місці протягом кількох років, споруджуючи нове гніздо в безпосереденій близькості від старого. В кладці від 3 до 5 яєць. Інкубаційний період триває приблизно 2 тижні. Насиджують і доглядають за пташенятами і самці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак стають повністю самостійними вони ще через 10-12 днів. Тривалість життя у зеленоголових червоногузів становить 4-5 років.
- ↑ BirdLife International (2016). Cryptospiza reichenovii: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 31 грудня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 332. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 31 грудня 2022.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
- Red-faced crimsonwing - Species text in The Atlas of Southern African Birds.]
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |